Ознаки булінгу

Булінг у школі: як розпізнати небезпечне явище та де шукати допомоги

Навчання – це не лише про уроки, книжки, зошити та домашні завдання. Це ще й про дружбу, комунікацію, спілкування, а іноді – суперечки. Дрібні конфлікти між дітьми – це нормально, але бувають випадки, коли непорозуміння стають регулярними та односторонніми, перетворюються на серйозну проблему. У такому випадку йдеться не про конфлікт, а про булінг чи цькування.

Булінг або цькування – це приниження та агресія, що відбуваються систематично та умисно, і здатні завдати травм – фізичних та психологічних.

Платформа Resilience.help розповідає: що таке булінг, як розмовляти про це з дітьми та підлітками, як вчити їх захищати від цькування себе та інших і куди звертатися за допомогою.

Що таке булінг або цькування?

Булінг – це дії, які свідомо вчиняє дитина чи група дітей стосовно іншої дитини, аби принизити чи познущатися. Булінг може стосуватися й дорослих, які пов’язані із дитиною завдяки навчальному процесу.

Булінг може бути:

• фізичним (штовхання, бійки, ляпаси);
• психологічним (принизливі погляди, жести, образливі слова, поширення неправдивих чуток, ігнорування, жарти, шантаж);
• економічним (крадіжки, пошкодження чи знищення особистих речей, вимагання грошей);
• сексуальним (вульгарні рухи, фрази та насмішки, фільмування в роздягальнях, сексуальні погрози);
• або в інтернеті/кібербулінг (надсилання образливих фото, обзивання по телефону, знімкування та оприлюднення різного роду знущань, цькування у соцмережах).

 

Чим булінг відрізняється від конфлікту?

На відміну від конфліктів булінг має такі ознаки:

• систематичність – дії, вчинені кривдником, повторюються два та більше разів щодо однієї й тієї ж людини;
• злий умисел – кривдник свідомо завдає шкоди своїй жертві, принижує її, тримає в страху, хоче підпорядкувати людину своїм інтересам або ізолювати її від інших;
• дисбаланс сил – булер є фізично та психологічно сильнішим від постраждалого;
• він не відчуває розкаяння після конфліктних ситуацій.

 

Які бувають учасники булінгу?

Зазвичай у процесі булінгу можна виділити трьох основних учасників:

• кривдник (булер) – той, хто вчиняє булінг;
• потерпілий (жертва булінгу або буллі) – людина, яка зазнає цькування;
• а також спостерігачі – очевидці булінгу.

Значну роль у процесу цькування відіграють саме спостерігачі. Адже, якщо більшість з них стане на сторону жертви – кривдник, ймовірно, зупиниться. Якщо ж більшість буде на стороні булера або займе пасивну роль – ситуація продовжиться та може лише погіршуватися.

Як правило, більшість боїться бути на місці жертви, тому обирає бути на стороні кривдника. Це відбувається найчастіше не тому, що спостерігачі думають, що кривдник діє гідно та демонструє достойну поведінку.

Дитина стала свідком або жертвою булінгу: що робити?

Обов’язок дорослих – пояснювати дітям та підліткам, що булінг не можна терпіти й замовчувати. Безкарність лише підігріває азарт кривдника та штовхає його на подальші, ще більш жорстокі знущання. Тож важливо давати школярам чіткі інструкції, як діяти у складній ситуації.

Дії дитини, якщо вона стала свідком цькування

1. Перш за все, вона мусить покликати на допомогу дорослих. Це можуть бути вчителі, персонал навчального закладу чи просто випадкові перехожі.
2. Якщо кривдник встиг утекти до приходу підмоги, варто залишатися поруч з постраждалим.
3. Дитині важливо зрозуміти, що просити допомоги у дорослих – це не соромно, а правильно.
4. Коли цькування зазнали друг чи подруга дитини, їй варто побути поруч: висловити товаришу (-шці) підтримку, пояснити, що так не може тривати далі та порадити звернутися по допомогу.

Дії під час конфліктної ситуації, якщо дитина сама стала жертвою булінгу

1. За можливості, краще взагалі уникати сутичок, не піддаватися на провокації кривдника та йти геть.
2. Якщо ж зробити це не вдається, варто зберігати спокій та використовувати гумор. Така несподівана поведінка може спантеличити булера.
3. Проявляти гнів та злість, а тим паче розпускати кулаки – не найкраща ідея. Адже саме цього чекає кривдник, аби й собі застосувати силу.
4. Якщо ж оминути бійку не вдалося, необхідно голосно кликати на допомогу.
5. І наостанок: дитина мусить розповісти про пережите дорослим: батькам, вчителям або іншим людям, яким вона довіряє. Разом з ними чи без них їй варто звернутись до класного керівника, психолога чи соціального педагога навчального закладу. Якщо вони не в змозі залагодити ситуацію, необхідно йти до керівництва навчального закладу.

Бувають випадки, що допомога з боку школи – неефективна. У такому разі можна звертатися до поліції або телефонувати на Національну гарячу лінію за номером 116 111.